Приклад пророка Йони представив отець Роман Островський у другій реколекційній науці

17 березня 2020

Приклад пророка Йони нам підказує,
як пережити сьогоднішню ситуацію

Сьогодні ми з вами продовжуємо далі роздумувати над текстами Святого Письма і шукати в них відповіді або хоча б натяків, знаків, як нам бути в сьогоднішній ситуації, в тій ситуації, яку переживає зараз вся Україна, навіть цілий світ. Спробуємо знайти ці точки, ці опори, котрі Господь нам дає, щоб ми знали куди і як нам далі рухатися. Вчора, як ви пригадуєте, ми роздумували над книгою многостраждального Йова. Ми роздумували над тим людським ефектом, емоцією, запереченням, коли до нас приходять проблеми, коли нам здається, що цього не може з нами статися. Сьогодні ми продовжимо далі шукати ці відповіді. Книгою, над якою ми сьогодні застановимося, зупинимося, буде Книга пророка Йони. Разом із Йоною ми спробуємо розібратися із наступною емоцією, яка до нас приходить, це — гнів. Дуже природньо, коли ми бачимо, що є щось більше від нас, щось важче, чого ми не здатні подолати, воно викликає у нас почуття гніву.

Назагал, наші емоції зроджені з різних джерел. Це і новини, які ми читаємо, чуємо, переповідаємо. Дуже часто вони викликані штучно. Натомість сьогоднішня ситуація, в якій ми усі зараз перебуваємо, наші емоції робляться кришталево чистими, робляться справжніми, тому що невідомість робить нас безборонними. Звичайно, що ми всі, напевно, бачили різні фільми катастроф (екологічні катастрофи, знищення Землі, напад інших істот на Землю), тепер же починаємо зауважувати, що багато із них візуалізуються, починають справджуватися. Ця річ, яка відбувається, нас лякає. Власне, страх може нам допомогти збагнути одну річ — людина є істота слабка. Всі попередні часи, роки, ми будували своє знання про себе, про людину, як таку, що є досить сильною, досить розумною. Ми вважали, що здатні себе захистити. Ми розвинули медицину, оборону. Багато з тих речей, які дають нам впевненість. Сьогодні в один момент вся ця наша впевненість ламається. Нам здається, що ми стоїмо повністю безборонними перед невідомими нам силами.

Тому я пропоную сьогодні всім нам роздумати над Книгою пророка Йони, як він гнівався, як він боровся, як він сперечався з Богом, він не мовчав. Подивимось, як він дає підказки, натяки про те, як нам бути і, як нам розбиратися з цими проблемами, які приходять. Його пропозиція є пропозицією так званого глибинного богослов’я. Те, що Христос говорив до своїх учнів: «Запливіть на глибину!» Подібно і сьогоднішня непроста ситуація заставляє нас переосмислити наше уявлення про світ, про людей, і про того Бога, Котрий сьогодні до нас промовляє.

Сьогодні весь світ здається нам своєрідною ворожою територією, тому що проблема що ця загроза є така, котру ми не можемо ідентифікувати, ми не можемо її побачити, і небезпека може пройти від будь-кого — близьких, рідних, знайомих, від людини, з котрою ми десь зустрілись, поговорили чи потиснули руку. Це знову ж таки заставляє нас боятися. Ця невідомість дає нам можливість зараз переосмислити і побачити, що в цьому страху ми мали би зустріти також і Бога, Який не бажає залякати людину, не Того, котрий хоче нас принизити, але Бога, Котрий являється людині. Цей страх перед Богом, Який водночас могутній, викликає справжній трепет, який допомагає перейти цю непростю ситуацію і ці непрості випробування, котрі випали на нашу долю.

Звичайно, ми можемо гніватися. Це нормально. Можемо заперечувати і навіть втікати, але втеча передбачає, що ми все рівно зустрінемо ті наші проблеми чи виклики, від котрих ми намагаємося віддалитися. Якщо взяти Книгу Йони, 1-у главу, вона розпочинається дуже так блискавично і швидко. Господь говорить до Йони, щоби він встав і пішов в місто Ніневію, оте велике місто і проповідував у ньому, «бо злоба їхня піднялася до мене». Йона змушений йти в те місто, котре для нього є немовби образом а радше навіть втіленням справжньої ненависті і злоби, тому що зовсім недавно ця ассирійська імперія, центром якої є Ніневія, знищила його рідну державу, забрали його землю, можливо, знищила його рідних і близьких. Сьогодні він має не лише стати і йти на чужу територію. Він має, перш за все, заглибитися у глибину власного серця, ввійти у ту злобу, яка в ньому природньо є. Його гнів є у ньому. Господь йому дає таке непросте завдання — рухатись до цієї землі. Дуже цікаво текст Біблії нам говорить, що «Йона встав, щоб утікати далеко від Господа». Його відповідь, вона не є словесною. Він, чуючи голос Божий, починає рухатись у зовсім протилежному напрямку від того, куди його послав Господь.

І знову через ще один вірш автор каже, що «Йона пішов, щоб відплисти у Таршіш, далеко від Господа». Цей пророк, котрий чує Бога у своєму серці, Його розуміє, насправді намагається віддалитися від свого Бога. Те, що відбувається з Йоною, є втечею, котра спричинена несприйняттям того, щоб Господь йому каже, несприйняттям того, що Господь відсилає його до тих, кого він зараз найбільше не любить, а більше навіть ненавидить.

Коли Йона приходить, власне, до цього корабля, він ховається на саме його дно. Тоді Господь посилає бурю, в котрій моряки, що з ним пливуть, відчитують, що вона є чимось особливим, що це не звичайний шторм, котрих вони пережили дуже багато під час свого життя. 5-ий вірш нам так говорить, що «злякались моряки і закричали кожен до свого бога, а Йона ж зійшов у саму середину судна, ліг і заснув собі глибоко». Маємо пророка, котрий замість того, щоб бути зараз разом з цими моряками — з тими, хто кличе до бога, він ховається, ховається немовби в глибині, на самому дні корабля, аби тільки його не знайшли. Йона намагається закрити на голову руками, щоби не бачити проблем. Це знову ж таки дуже-дуже по-людськи, дуже знайоме всім нам, коли хочеться втекти, сховатися, щоби ці проблеми до нас не достукалися.

І лише після того, як моряки кидають жереб, який падає і вказує, що саме Йона є причиною, лиш тоді він починає говорити і визнавати, хто він є, і що він робить. Його визнання віри, котре можемо прочитати в 9-му вірші, дуже цікаве. Він говорить про себе: «Я єврей і почитаю Господа небес, що створив море і землю». Тобто його визнання віри є дуже правильним, навіть кристально правильним, і показує, що він дуже добре розуміє, що Бог є той, хто володіє небом і землею, морем. Але насправді кроки та вибори, які робить Йона, вказують на зовсім протилежне. Втікаючи від Бога далеко по морю, він сам заперечує своє власне кредо, він заперечує те, у що він вірить. Потім, звичайно, трапляється те, що ви всі, мабуть, знаєте — моряки, не бажаючи навіть цього, є змушені викинути Йону в море, щоб воно заспокоїлося.

У 2-ій главі маємо дуже цікаву ситуацію, коли Йона викинутий в море, і його поглинає величезна риба. Тут він знаходиться всередині, в небезпеці немов би, але разом з тим захищений від моря. Його ситуація в певних нюансах є подібна до тієї, в котрій прибуваємо всі ми сьогодні. Ми всі сьогодні змушені бути закритим, закритися, віддалитися, і хоча довкола нас панує оце розбурхане море, котре нас лякає, ми ніби перебуваємо в своїх маленьких кімнатах, квартирах, замкнені, і разом з тим, цей час перебування в самотності, в темряві можна сказати, воно є можливістю переосмислити те, що з нами відбувається, передумати всі ці базові принципи свого життя, своєї віри, ставлення до інших, щоб з них створити молитву, так само, як зробив і пророк Йона.

Бо з 3-го вірша він починає молитися. Він говорить, що «я візвав до Господа, я закричав», і він перечислює все те, що його лякає. Він кожним рядком вираховує всі ті небезпеки, котрі він відчуває, як поза цією рибиною дивною, бурують хвилі, шумлять величезні буруни, і сам він відчуває, що він немовби заходить ще нижче на дно. Тобто Йона, котрий почав свій шлях, діалог з Богом з того, що він почав від Нього віддалятися, опускатися, немовби йти до низу, тепер досягнув того, чого він бажав. Він сховався так глибоко, що йому здається, що Бог його не може знайти. Він є на самому дні, тому що рибина там плаває, де є найнижче, куди навіть людська нога ще в ті часи не ступала, але власне ось там — на дні свого страху, на дні своєї люті, гніву, образи — аж там він розуміє, хто є справді той, хто його оберігає і може допомогти йому піднятися і вийти з цієї глибини. Тому не дивно, що ця молитва завершується тим, що він 10-у вірші каже: «Я ж голосом подяки принесу тобі жертву чим я обрікся, те я виконаю. Від Господа спасіння». І лише, коли Йона доходить до того, що це його місія, його завдання — піти туди, куди йому зараз зовсім не хочеться, бути з тими людьми, котрі йому зовсім не є приємні. Аж тоді Господь дозволяє, щоби ця рибина його викинула на берег. Аж там у цій закритій пустоті, в темряві, Йона відчитує те, до чого Господь його кличе.

Він виходить і знову немов наново розпочинає свій шлях. Те саме, що було в 1-у розділі. Він знову змушений чути слова Господні, які йому кажуть: «Встань і йди знову в Ніневію, в те велике місто і проповідуй йому те, що я тобі скажу. Йона знов змушений зустріти свій власний гнів, свою образу, але знову ж ти подивитися в очі тим людям, які будуть перед ним. Коли він починає проповідувати, його проповідь, як на диво для нього, торкається всіх ніневітян. У 5-у вірші 3-ї глави ми читаємо, що повірили ніневітяни Богові, оголосили піст понадягали веретище, від найбільшого до найменшого. Ця ситуація, яка утворилася, ці слова Йони, цього дивного пророка, котрого вони не знали, робить переміну в людських серцях. Господь через нього торкається, і ці люди, котрі на той час належали до найбільшої і найперше, найкривавіший імперії, починають розуміти, що щось відбувається не так з їхнім життям. У їхньому житті повинно щось помінятися, якщо цей дивний пророк до них промовляє.

Звичайно, і нам зараз здається, що цей зовнішній світ весь ополчився на нас, йде проти нас. Ми не маємо певності у своїй державі всередині України, відчуваємо загрозу на східному кордоні. Ми не розуміємо, як боротися з цим вірусом, і здається, що всі сили зла намагається на нас напасти. Але разом з тим Господь насправді нас не залишає. Він є поряд з нами і хоче, щоби ми йому довірилися, щоб ми відчули, що Він також страждає разом з нами. Дуже легко шукати прості відповіді, чому це сталося. Але набагато важче в мовчанці, в розумінні дійти до того, що Господь є близько і кожним із нас опікується.

Ця поведінка ніневітян, це їхнє розуміння стали причиною того, що вони каються, від найменшого до найбільшого. І навіть цар, їхній правитель сходить зі свого трону, скидає одіж і також, як і вони, починає постити і каятися. І Бог бачить їхні вчинки. Як говорять нам 10-ий вірш 3-ї глави, «побачив Бог їхні вчинки, що вони відвернулися від своєї нікчемної поведінки, і роздумався щодо лиха, яке був загрожував їм учинити». Якщо в 1-й главі Господь був націлений на те, щоби знищити це місто, тому що їхня злоба піднялася до Нього, цими словами автор порівнює Ніневію із Содомом і Гоморою, які були спалені небесним вогнем. Але в один момент покаяння, розуміння людей, що їхній шлях веде їх не туди, підштовхує до того, що Господь міняє свою думку. І хоча Господь міняє свою думку, люди каються, але пророк Йона цього не приймає. Він і надалі залишається тим, котрий бажає, щоби Божа помста, Божий гнів зійшов на цих людей і їх знищив.

У 1-му вірші 4-ої глави сказано: «Не сподобалось Йоні вельми, і запалав він гнівом». Далі Йона починає обвинувачувати Бога в тому, що сталося. Він каже, що «я від початку знав, що ти Бог милостивий, милосердний, довготерпеливий і вболіваєш над злом». Все кредо, яке говорить нам Йона є правильним, крім останніх двох слів, тому що Господь завжди вболіває над тим, хто помиляється, але не вболіває на злом. Тоді Господь, відповідаючи, ставить Йоні дуже цікаве запитання, котре є немовби лейтмотивом цілої книги. Він каже: «Чи ж слушно ти розсердився, чи твій гнів справді має мати місце?» Йона у своїй на даний момент сліпоті впевнений що так, що він як пророк мав виконати свою місію до кінця. Якщо він говорив, що це місто має бути знищене, значить так і мало статися. Проте Бог міняє свою думку і, на бачення Йони, якщо Бог не виконує того, що Він наказав своєму пророкові, тоді найперше ставить під сумнів власну могутність.

Йона готовий далі і до кінця залишатися і очікувати покарання на це місто. Він залишається на пагорбі перед Ніневією і чекає. І Бог знову вдруге чи навіть втретє робить нову педагогіку, нову лекцію для Йони, щоб йому пояснити причину свого милосердя. Він вирощує за одну ніч величезний дивний кущ, дивну рослину, тикву, як її названо в українському перекладі, і за один день вона всихає. Йона знову починає на Бога ображатися, тому що ця тиква давала йому тінь, давала йому спокій, можливість тут залишатися. Як тільки вона всихає, він знову бажає смерті. Тоді Бог ставить перед ним немовби на терезах дві важливих для нього речі — з одної сторони, цю рослину, котра один день давала йому прохолоду, а з іншої сторони, це місто, котре, Він вважає, має бути знищене. І запитання Божої є таким: «Чи ж тобі не жаль Ніневії, цього великого міста, біля котрого ти не порався, не ростив його, і нічого не вкладав?» І відповідь Йони ми не зустрінемо. Книга Йони залишається без відповіді.

Це запитання немов би звернене до кожного із нас, до слухачів, щоби розмислити над нашим гнівом, подумати над власною зупинкою, і над тим що потрібно робити, як потрібно і можна відповісти на ці виклики, котрі сьогодні стоять перед нами. Бо кожен з нас у своїй ситуації також є своєрідним пророком Йоною, і Бог пропонує сьогодні нам переглянути нашу віру і так би мовити свою віру викристалізувати, зробити її маленькою, так як зернятко гірчиці, про яке говорив Христос, що якщо ваша шкіра буде, як гірчичне зерно, не щось велике, не що заставляє мінятися континенти, планети рухатись по-іншому, але вона буде мала, але очищена від і дитячої наївності, а, з іншої сторони, від певної магічності, що, якщо я вірю, тоді Господь змушений мені робити і зразу давати. І лише тоді ця маленька віра може давати відповідь і підтримувати нас у ці складні і дуже непрості моменти.

А втеча завжди буде одним зі способів, щоб не давати собі відповіді на те, що з нами відбувається, не давати на ті виклики, які Господь перед нами ставить. Але, власне, це зростання у вірі якраз є причиною. Вже сьогодні лідери Великої Сімки заявили, що ми стоїмо перед лицем величезної людської кризи — кризи охорони здоров’я, — але насправді ця криза є не лише зовнішня, вона є не лише кризою, пов’язаною з охороною здоров’я. Це насправді є криза самого людського серця. «Криза» у грецькій мові означає «суд». Ми можемо сьогодні взяти і розсудити, що стає причиною того, що ми не довіряємо, що ми боїмося, що ми не знаходимо спокою. Сьогоднішній текст, пропоную його ще раз прочитати, переглянути і дати собі відповіді на всі запитання, котрі стоять також і перед Йоною. Але водночас не забувати, що Господь є Богом, Творцем історії, Він є той, Котрий її провадив вже багато-багато тисячоліть і мільярдів навіть років. І також пам’ятати про те, щоб берегтися, берегти тих, хто є біля нас, дотримуватися, звичайно, санітарних, гігієнічних норм, не забувати про них. Нехай Господь усіх нас оберігає. Амінь.

Новини УГКЦ

23 січня «Символ віри»: Ісус Христос – Бог чи людина?
23 січня Глава УГКЦ увів владику Аркадія Трохановського на престол єпископа Ольштинсько-Гданської єпархії
23 січня #ТижденьУГКЦ: святкування Богоявлення, моління за єдність християн і хіротонія нового єпископа УГКЦ
23 січня Папа Франциск в посланні з нагоди 55-го Всесвітнього дня соціальної комунікації: «Якісна комунікація вимагає стертих підошв»
23 січня Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди хіротонії та інтронізації владики Аркадія Трохановського, єпарха Ольштинсько-Гданського УГКЦ
23 січня Глава УГКЦ в Ольштині: «Дорога до створення цієї єпархії була сповнена кров’ю мучеництва та сльозами переселенців» (оновлено)
23 січня «Близькість до Церкви важлива для людей, як можливість бути разом, в українській спільноті і Церкві…» - о. Аркадій Трохановський, новий єпископ УГКЦ у Польщі
22 січня В Ольштині (Польща) відбувся Чин архиєрейського найменування нового єпископа УГКЦ (оновлено)