Парафія УГКЦ Покрови Пресвятої Богородиці у Казахстані | Жива парафія

19 березня 2020

Греко-католики в Казахстані – це колишні політичні в’язні радянських часів, спецпереселенці в основному із Західної України та їхні нащадки. У кожній біографії цих людей йдеться про скалічені долі, нелюдські умови виживання і велику віру, яку люди зберегли завдяки Українській Греко-Католицькій Церкві.

Декілька цитат із фільму:

– У нас були номери на грудях, колінах, а ззаду був великий номер, як на автомобілі, – розповідає Іван Карпінський, якого було засуджено до 25 років. Пан Карпінський свій номер досі пам'ятає: СЗЗ990. Зізнається, що не може його забути.

– Пам'ятаю, ми з татом коло дверей вагону їхали лежачи. Були голодні і холодні. Усе позамерзало. Я була заснула, а моя голова примерзла до вагона. Навіть не знаю, як я вижила, – пригадує пані Емілія Костюк.

Іван Бойко:

– Я ходив голодний, вошивий, дрантивий із татом. Ми жебрали попід хати. Пробачте мені.

Володимир Окунь:

– Мій батько хотів одного – колись удосталь наїстися хліба.

Історія УГКЦ у Казахстані починається з 1955 року в підпіллі і продовжувалася аж до легалізації в 90-х роках. У 1993 році парафію офіційно зареєстровано. Для багатьох людей тут Церква продовжує бути маленькою Україною.

Новини УГКЦ