Кожного разу, коли бачимо веселку, пам’ятаймо про добрі Божі діла | Реколекційна наука, д. Ґалазда

24 березня 2020

Кожного разу, коли бачимо веселку, пам’ятаймо про добрі Божі діла

Вчора ми розпочали нашу серію роздумів над книгою Буття з читань вчорашньої Вечірні, 8-го розділу книги Буття, коли Ной та його родина покинули ковчег після того, як були закриті всередині на цілий рік, щоб врятуватися від потопу, який знищив все живе на землі. Сьогоднішнє читання розповідає нам про те, як Бог уклав завіт із Ноєм і пообіцяв йому, що більше ніколи не буде такого потопу, і що він пошле знак Ною та всім його нащадкам, щоб нагадати їм про цю обіцянку та завіт.

Перш, ніж ми продовжимо, дозвольте дати вам кілька посилань, де можна знайти всі ці читання у Святому Письмі та Літургійному правилі. Всі літургійні тексти Великого посту знаходяться в Тріоді — книзі, яка існує грецькою, церковнослов’янською, українською, англійською та багатьма іншими мовами. Якщо у Вас немає вдома цієї книги, то є онлайн ресурси, де можна знайти ці тексти.

Якщо ви молитесь українською мовою, є чудовий ресурс Патріаршої молодіжної комісії Української Греко-Католицької Церкви під назвою DyvenSvit. Якщо ви молитесь англійською, існує веб-сайт під назвою Царські Врата, або Royal Doors, підготовлений отцем Михаїлом Винном та його співробітниками в Канаді. Грецька Православна Цервка в Америці також має онлайн каплицю, де можна знайти всі ці тексти англійською, а також в оригіналі — тобто грецькою. Також є корисні ресурси, які надають коментарі до Божого Слова, наприклад: The Bible and the Holy Fathers for Orthodox у редакції Йоанни Манлі або серія Ancient Christian Commentary on Scripture, опублікована InterVarsity Press. За допомогою цих ресурсів можна наповнити свій день хвилинами молитви навіть удома. І, можливо, замість того, щоб постійно дивитись телевізор або «сидіти» в Інтернеті варто, натомість, наповнити свій день молитвою та розважанням над Писанням, входячи у внутрішню кімнату свого серця. Саме через Боже Слово ми зможемо наповнити наш денний розпорядок спілкуванням з Богом та нашими братами і сестрами.

Читання з книги Буття на сьогодні є наступним:

«І сказав Бог до Ноя та його синів: Оце я установляю мій союз з вами і з вашим потомством після вас, та з кожним живим створінням, що з вами: з птаством, із скотом, з кожним звірем земним і зо всіма тваринами, які вийшли з ковчега. Я встановляю мій союз із вами: ніяке тіло не буде більше знищене водами потопу, ні потопу вже не буде, щоб пустошити землю. Далі сказав Бог: Ось знак союзу, що його я укладаю між мною й між вами та між усякою живою твариною, що з вами, на вічні покоління: мій лук покладаю я в хмарах, і він буде знаком союзу між мною і між землею. І буде, що як наведу я хмари над землею, з’явиться лук у хмарах, тоді згадаю я про мій союз, який між мною і вами та між усякою твариною живою і всяким створінням. То й води не стануть більше потопом, щоб вигубити всяке створіння. Коли той лук буде в хмарах, я гляну на нього, щоб згадати про вічний союз між Богом і між усякою твариною живою та всяким створінням, що на землі. І сказав Бог до Ноя: Ось знак союзу, що його я роблю між мною і всяким створінням, що на землі» (Бут. 9, 8–17).

Союз або заповіт, що Бог уклав з Ноєм є відновленням стосунків, які Бог уклав з людством від часу створення Адама і Єви у часах їх спільного життя в раю. Бог є Господом творіння, але запрошує Своїх вибраних людей, щоб доглядати за цим творiнням разом із Ним. Їхнє спільне життя — це своєрідна співпраця. Бог як Господь, а жінки та чоловіки як співпрацівники, які працюють разом як опікуни творіння.

Святий Йоан Золотоустий зауважує, що першим кроком встановлення цього завіту з Ноєм було надання йому та його нащадкам спокою та впевненості:

«Отже, метою Бога було усунути всі побоювання від думки Ноя і його впевнити, що це не повториться. Він сказав, пам’ятайте: „Так само, як я пережив потоп через мою любов, щоб припинити злість людей і не допустити їх пропасти в подальші крайності, так і в цьому випадку я обіцяю через мою любов ніколи знову цього не робити, щоб ви могли жити вільно від всякого страху і таким чином бачити своє теперішнє життя до кінця“. І тому Господь сказав: „Ось я складаю свій завіт“, тобто я формую угоду. Так само, як і в людських справах, коли хто-то робить обіцянку, він формує договір і дає тверду гарантію, так що теж добрий Господь сказав: „Ось Я складаю заповіта Мого“. Бог не сказав, що ця велика катастрофа може знову прийти до тих, хто грішить. Радше він сказав: „Ось, я складаю мій завіт з вами та вашими нащадкам після вас“. Побачте люб’язність Господа: не тільки з вашим поколінням, я формую мій союз — каже він — , але і стосовно всіх, хто приходить після вас, я даю цю тверду гарантію» (Св. Іоан Златоуст, Гомілії про Буття 28.4).

Святий Єфрем Сирин вказує, що Бог говорить Ною і його нащадкам безпосередньо, і ще до того тричі повторює те саме, так щоб всі вони могли чути, і ніхто не сумнівався в Божій впевненості (Св. Єфрем Сирин, Коментар до книги Буття 6.13.2). Бог повторює три рази, так само, як батьки повторюють своїм дітям, переконуючись, що вони почули те, що їм було сказано.

Символом Божого заповіту є веселка (грецьке слово, яке тут вжите, τόξον — означає «лук») — прекрасний знак, який привертає увагу щоразу, коли він з’являється на небі, незалежно від того молоді ми чи старі. Цей знак природи все ще викликає в нас диво і здивування. За своєю суттю, природне явище веселки вказує нам на надію, оскільки саме через яскравість світла, що йде від сонця, вода, яка сама по собі добра, але занадто багато води раніше спричинило руйнування та смерть через потоп, відбиває, заломлює і розсіює світло сонця. Як результат, світло і вода співдіють, щоб перетворитися на щось незвичайне і прекрасне, виявляючи повний спектр кольорів у прекрасному творінні Бога.

Ми вчимося від цього знаку Божого завіту з нами. А саме, навіть те, що може заподіяти нам шкоду або заподіяти нам біль, може бути перемінене Божим світлом. Те, чого ми боялися, може бути освітлене Божою благодаттю і принести нам справжню радість.

Наша природна реакція на це явище — це здивування. Нерідко, коли ми стикаємося з веселкою, зупиняємо те, що робимо, і просто говоримо «Ухти!» (або англійською «Wow!») і висловлюємо здивування, як дитина. Я пам’ятаю, коли у дитинстві ми з батьками проїжджали через бурю, і після того небо прояснилося, з’явилося сонце, і перед нами з’являлась прекрасна веселка. Батьки зупиняли машину на узбіччі дороги, щоб ми могли вийти, дивуватися і насолоджуватися її красою.

Зараз, як ніколи, нам важливо не просто дивуватися цій красі, коли ми собі час від часу пригадуємо Божий заповіт із нами, але дбати про красу світу. Бог довірив нам цей світ, коли Ной та його родина покинули ковчег. Бог сказав їм: «Все, що рухається й живе, буде вам на їжу… Ви ж будьте плідні, розмножуйтесь і розселюйтесь на землі та множтесь на ній» (Бут. 9, 3.7), як ми чули у читанні.

Частиною нашого завіту з Богом є вірність нашому завданню як управителі Божого творіння. Наша опіка довкіллям вимагає від нас, щоб ми працювали разом і співпрацювали з Богом в синергії. Це означає, що ми не можемо бути недбалими і залишити всі проблеми для вирішення Бога. Ми не можемо діяти, як підліток, очікуючи, що батьки приберуть за ним безлад. Ми повинні виконати свою роль і нести відповідальність за свої дії протягом усього життя.

У стихирі з нової служби з Греції молитовного чину за охорону навколишнього середовища, яку співаємо на Утрені, згадується про цю відповідальність і співпрацю з Богом у турботі про навколишнє середовище. Текст стихири такий:

«Як Господь творіння не позбав нас скарбів твого провидіння, ми благаємо, Чоловіколюбче. Споглянь на наше приниження, Господи, і очисти творіння від забруднених вітрів та шкідливих заражень та дій, щоб, живучи побожно і тверезо в чистому житті, ми сподобилися достойними вічного життя, прославляючи велику милість твою» (Служба охорони навколишнього середовища [Вселенський патріархат], утреня, стихира при хвалитніх, Слава… глас 8).

Ми молимось, щоби Бог виконав Його частину заповіту і визнаємо, що для того, щоб виконати свою роль, ми повинні жити благочестивим, тверезим і чистим життям. Іншими словами, це означає робити невеликі жертви в нашому житті кожного дня, вибираючи матеріальні блага, які можемо потім їх ще раз, заощаджувати енергію в наших будинках, з любов’ю і турботою ставитися до ближнього, любити ближнього, як себе самого. У цьому завіті з Богом ми повинні протягом життя навчитися балансувати своє повсякденне життя, щоб зробити правильні вибори.

Одним з найбільш важливих рішень є постійно пам’ятати про Божий завіт з нами. Ми повинні свідомо обирати поновлення цього завіту щодня, вступаючи в спілкування з Богом через молитву. Ми повинні починати кожен день молитвою, закінчувати кожен день молитвою і наповнювати свій день невеликими споминами про присутність Бога протягом усього його шляху.

Щоб пам’ятати про важливі зустрічі, ми часто встановлюємо нагадування у своїх календарях чи в мобільних телефонах, щоб ми не пропустили зустрічі. Натомість у наших стосунках з Богом ми часто ліниві і не такі старанні. Церква та її спільна молитва допомагають нам пам’ятати, щоб зібратися разом та відкласти час для молитви, для наших стосунків з Богом. У ці дні існуючі лайвстріми богослужінь у Facebook та YouTube можуть допомогти нам виділити час для молитви та приєднатися до ритму молитви спільноти. Це також допомагає нам бути в контакті з Церквою та ближніми в нашій ізоляції. В Інтернеті є багато корисних веб-сайтів, які надають інформацію про прямі ефіри богослужінь, зокрема «Живе ТБ» нашої Церкви та Live Liturgy для багатьох інших церков у всьому світі та у нашому часовому поясі.

Але ще до того, як були прямі ефіри, мобільні телефони або навіть дзвони та дзвіниці, щоб закликати нас до церкви, щоб помолитися, в природі була краса Божого творіння, яке нагадувала нам про присутність Бога. Крім веселки, яка є нагадуванням і знаком Божого завіту з нами, є й інші знаки Божої присутності та любові, які позначають наш день. Одним із таких прекрасних і дивних знаків є захід сонця, який відбувається кожного дня без вихідних, так довго, як земна куля продовжує обертатися навколо сонця. Захід сонця — це маркер, який нагадує нам про присутність Бога і нагадує нам відновити свої стосунки з Богом у молитві.

Отець Олександр Шмеман писав про досвід та повторне відкриття Божого творіння, яке ми пам’ятаємо щодня під час Вечірні — служби, яку ми молимося як Церква щовечора, кожного дня року, поки заходить сонце. Отець Олександр пише:

«Щовечора, наприкінці кожного дня, Бог бачить, що творіння Його „добре“, і тільки завершивши творіння, Він дарує його людині. Тому-то під завершення дня Церква й починає свою літургію освячення часу.

І ось увечері простого, буднього і, як-то кажуть, нічим не визначного дня ми приходимо до храму Божого. Цей день, як і всякий інший, був сповнений працею й перервами на відпочинок, горем і радістю, ненавистю і любов’ю. Одні люди народжувалися, інші вмирали. Для одних цей день міг бути найщасливішим днем життя, який вони назавжди збережуть у пам’яті. Для інших — днем нещастя, що перекреслив надії і завдав глибоких душевних ран. Цей день уже проминув, однак його плоди, і добрі, і погані, залишаться з нами навіки, бо те, що сталося хоч би раз, визначило й завжди визначатиме майбутнє» (Шмеман, За життя світу, 91).

Цей час Великого посту в нашій ізоляції від світу є прекрасною нагодою наново відкрити для себе щоденну молитву Церкви в Літургійному правилі. Ми можемо це зробити в своїх будинках, сім’ях, у наших ковчегах, увійшовши своїм умом у глибину нашого серця. Після звичайних молитов, так званого «Начала обичного», які починають кожну літургійну молитву в Церкві, де ми закликаємо Святого Духа в молитві «Царю Небесний» просимо Пресвяту Тройцю, щоб очистити і зцілити нас від бруду гріха, з яким ми вступили в контакт протягом попередніх годин, закликаємо Бога як «Отця нашого» i розпочинаємо Псалом 103, псалом творіння:

Благослови, душе моя. Господа, Господи Боже мій, Ти возвеличився єси вельми.
В ісповідання і велич-красу загорнувся Ти: одіваєшся світлом, як ризою.
Ти простираєш небо, як кожу, покриваючи водами височини свої.
Ти кладеш облаки на сходження своє, ходячи на крилах вітряних.
Ти твориш вітри ангелами своїми і слугами своїми полумінь вогненний.

Які величні Божі діла! Він є Володарем Творіння, але не є далеким і не стоїть осторонь. Він захоплюється красою світу і природи, яку створив Він. На відміну від Його першого, смиреного приходу, Він одягає Себе у світло, передвіщаючи Друге пришестя Христа, згідно з думкою святого Кирила Єрусалимського (Святий Кирила Єрусалимський, Катехитичні Лекції, 15.1). За це ми благословляємо Його, дякуючи Йому за все, особливо за те, що благословив нас життям. Псалом продовжує:

… Ти основуєш землю на тверді її, не похилиться на віки віків.
Безодня, як риза, одіння її, на горах стануть води.
Від погрози Твоєї побігнуть, від голосу грому твого злякаються.
Зводяться гори і сходять поля на місце, яке Ти оснував їм.
Границю Ти положив, якої не перейдуть, ні не повернуться, щоб покрити землю.
Посилаєш джерела в ярах, посеред гір перейдуть води.
Вони напоюють усіх звірів пільних, дожидають онагри в спразі своїй.
На них птиці небесні витають, з-посеред скель видадуть голос.
Ти напоюєш гори з височин своїх, плодом дід твоїх насититься земля.
Ти вирощуєш траву для скоту і зела на службу людям…

Бог пам’ятає Свою обіцянку. Ми нагадуємо Йому про цей заповіт в нашій молитві. Коли ми виступаємо як управителі творіння, тоді все творіння співпрацює, щоб служити усім. Псалом продовжується:

Щоб видавати хліб із землі, і вино веселить серце чоловіка.
Щоб намастити лице єлеєм, і хліб серце чоловіка укріпить.

Святий Кирило Єрусалимський бачить у цьому уривку прообраз Євхаристії, хліба і вина, Тіла і Крови Христової, які радують наші серця і живлять нас аж до глибини нашого буття (св. Кирило Єрусалимський, Катехиза 22.9). Псалом продовжує:

… Наситяться дерева пільні, кедри ливанські, що їх Ти насадив, там птиці загніздяться.
Журавлине жилище перед веде між ними, гори високі оленям, скелі — прибіжите зайцям.
Ти сотворив місяць задля часу, сонце пізнало захід свій.
Ти положив темряву і настала ніч, що в ній проходити будуть усі звірі дібровні.
Левенята рикають, щоб схопити і знайти від Бога поживу для себе.
Засіяло сонце, і зібралися, і в леговищах своїх ляжуть…

Ми переповідаємо Богові, які величні Його діла і, як ми дивуємося, коли сидимо і бачимо, як це все добре і красиве. Тоді ми дякуємо Богові за нашу присутність у всьому цьому творінні, згадуючи про працю та труд людей у цьому псалмі творіння:

… Вийде чоловік на діло своє і на працю свою до вечора.
Які то величні діла твої, Господи, все в премудрості сотворив Ти, …

Ми також дякуємо Богові за участь у цьому творінні та Його божественному промислі, що дозволяє нам працювати і бачити плід нашої праці. Оріґен нагадує нам, що у Бога є промисел на все, навіть якщо ми не розуміємо його відразу (Проти Цельса 4.75). Треба ввійти в своє серце, щоб почути те, що Бог старається нам показати. Псалом продовжує розповідь про присутність людини в ідеальному світі описаного в псалмі:

… сповнилася земля тварі Твоєї
Це море велике і просторе, там гади, яким нема числа:
Животини малі з великими, там кораблі перепливають.
Змій цей, що Ти його сотворив, щоб насміхатися з нього. Все на Тебе чекає, щоб дати їм поживу у свій час.
Коли Ти дав їм, зберуть, коли Ти відкрив руку твою, все наповниться благости.
Коли ж Ти відвернеш лице, вони затривожаться, забереш їхній дух, то щезнуть і повернуться у свій прах.
Пошлеш духа твого, і створені будуть, і Ти обновиш лице землі.

В цих останніх фразах ми помітили щось дивне: лице землі оновлюється — навіть після того, коли вже живе — тільки тоді, коли Бог посилає Свого дихання — Святого Духа. До тих пір поки Святий Дух не входить в наше життя, і всяка душа живиться Святим Духом (антифон у неділю і на святковій Утрені, глас 4), наше життя є недовершеним. Поки ми живемо нашим власним диханням, ми ще слабкі істоти, пригнічені страхом і трепетом, в кінці кінців повертаємось у прах, з якого були створені. Але, коли Бог посилає нам Свого Святого Духа, і ми приймаємо Його щиро, тоді живемо повноцінно і відновлюємось, щоб прославляти Господа і співати Його хвалу, поки ми живемо. Так продовжуємо співати:

Нехай буде слава Господня на віки, возвеселиться Господь ділами своїми.
Він спогляне на землю і чинить, що вона трясеться, доторкається гір, і димляться.
Заспіваю Господeві в житті моїм, Богові моєму співаю, поки я є.
Нехай солодкою буде йому бесіда моя, я ж возвеселюся в Господі.
Нехай щезнуть грішники з землі, і беззаконники, щоб їх не було. Благослови, душе моя. Господа.

У цій пісні прослави творіння ми хвалимо і благословимо Бога, дякуючи Йому за все, що Він нам зробив. Але найбільшим даром, який Він нам дав, є те, що Він послав нам свого Сина. Ради цього ми Його ще більше оспівуємо і благодаримо, і співаємо:

«Світло тихе святої слави безсмертного Отця небесного, святого, блаженного, Ісусе Христе, прийшовши на захід сонця, побачивши світло вечірнє, оспівуємо Отця, і Сина, і Святого Духа — Бога. Достоїн єси у всі часи оспівуваним бути голосами преподобними. Сину Божий, що даєш життя всьому світу, ради чого ввесь світ славить Тебе».

Таким чином, навіть коли сонце заходить, ми не боїмося. У нас є Світло, яке ніколи не згасає, Світло світу, відблиск Образу Отця. Щоб символізувати цю світлу присутність Бога у нашому житті, навіть коли надворі темно або ми відчуваємо смуток, похмурення чи самоту, ми запалюємо всі свічки та світильники в церкві. І якщо ми молимося вдома, ми можемо зробити те саме, увімкнувши світло в наших будинках, квартирах і кімнатах.

З утіхою та впевненістю, що приносить нам присутність Христа, ми просимо Бога постійно благословляти нас у нічний час, навіть коли світло затьмяніло, і знову стає темно. Ми молимось:

Сподоби, Господи, у вечір цей без гріха охоронитися нам.
Благословен єси. Господи, Боже отців наших, і хвальне і прославлене ім’я Твоє на віки. Амінь.
Нехай буде, Господи, милість твоя на нас, бо ми уповали на Тебе.
Благословен єси. Господи, навчи нас правосудів твоїх.
Благословен єси. Владико, врозуми нам правосуди твої.
Благословен єси. Святий, просвіти нас правосудами твоїми.
Господи, милість твоя повік, ділами рук твоїх не погорди.
Тобі належить хвала, Тобі належить співання.
Тобі слава належить. Отцю, і Сину, і Святому Духові.
І нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Перед завершенням Вечірні священик вимовляє молитву, згадуючи історію спасіння в Бозі, і просить Бога, щоби зберіг нас ще раз у наступаючій темряві ночі:

«Господи Боже наш, що прихилив небеса і зійшов на спасення роду людського, споглянь на рабів твоїх і на насліддя Твоє. Бо перед тобою, страшним і чоловіколюбцем суддею, твої раби схилили голови і свої шиї упокорили, не від людей очікуючи помочі, але Твоєї очікуючи милости і надіючися на Твоє спасення.

Охорони їх на всякий час, і після цього вечора, і в ніч, що надходить, від усякого ворога, від усякого противного диявольського діяння, і від помислів марних і спогадів лукавих…»

Потім священик виголошує прославу Бога у словах, які ми часто чуємо в церкві, навіть коли не чуємо тексту цією молитви вголос:

«Нехай буде влада царства твого благословенна і препрославлена, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків».

Коли Вечірня наближається до кінця, ми повторюємо слова праведного Симеона, які він промовив, коли побачив сповнення обітниці Месії. Він чекав цього моменту все своє життя і тепер побачив Божу обіцянку перед очима — сорокаденне немовля. Можливо, не зовсім так, як він собі уявляв появу Месії. Але коли ми заходимо в своє серце, щоб почути Божий голос, коли нас осяяло Боже Світло, тоді наші очі також можуть побачити те, чого ми могли б пропустити, якби не знайшли час зупинитися, подивитися і захопитися Божими ділами та дивом. Тому завершуємо Вечірню словами святого Симеона:

«Нині відпускаєш раба твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром; бо виділи очі мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення народам і на славу людей твоїх Ізраїля» (Лк 2, 29–32).

Я закликаю всіх нас молитися вдома ці молитви як у наших родинах, так і наодинці, кожного дня цього тижня. Навіть коли немає карантину чи фізичної дистанції та ізоляції, пам’ятайте про добрі діла, які Бог зробив для нас, кожного разу, коли ми бачимо веселку після бурі чи підчас заходу сонця ввечері.

Закінчімо молитвою з Псалма 131, яким молимося майже щодня під час Вечірні у будні дні Великого посту. Цей псалом нагадує нам не дозволяти сонцю зайти при кінці нашого дня, поки ми не згадаємо Бога і не підготуємо місце для поклоніння Його, поки ми не знайдемо місця для Нього в своєму серці:

«Пом’яни, Господи, Давида і всю лагідність його, як він клявся Господеві, присягався Богу Якова:
Не ввійду до намету дому мого, не ляжу на постелі ложа мого.
Не дам сну очам моїм, і дрімоти повікам моїм, і відпочинку скроням моїм,
Поки не знайду місця Господeві, намету Богові Якова…» (Пс. 131, 1–5)

Господи, сподоби нас, щоби наприкінці сорока днів посту ми могли увійти до наметів Твоїх, поклонитися на місці, де стояли ноги Твої. Слава Господи, чесному хресту Твоєму, Христе! Амінь.

Новини УГКЦ

03 червня Глава УГКЦ: «Мирослав Скорик зумів почути, як співає українська душа про свободу»
03 червня Шпиталь Шептицького проведе тренінги з надання паліативної допомоги
03 червня Українці в Угорщині вшанували пам'ять кардинала Гузара
03 червня «Бог є джерелом правди для людини», - владика Йосафат Говера у своїх роздумах під час Декади місійності
03 червня Усіх небайдужих просять підтримати видавництво «Свічадо», яке потерпає через карантин
03 червня Блаженніший Святослав: «Нехай любов до Бога і до ближнього буде антидотом і справжньою вакциною проти вірусу страху»
02 червня Всеукраїнська рада Церков і Прем’єр-міністр домовилися опрацювати ключові позиції для взаємодії під час адаптивного карантину
02 червня У першу річницю інтронізації митрополита Бориса Ґудзяка «Живе телебачення» покаже фільм «Від серця до серця»