Огорнім наших медиків і хворих молитвою та любов’ю | Реколекційна наука, диякон Даниїл Ґалазда

25 березня 2020

Огорнім наших медиків і хворих молитвою та любов’ю

Після того, як Ной та його родина покинули ковчег та уклали угоду з Богом у попередніх читаннях з понеділка та вівторка цього тижня, сьогодні ми чуємо про те, що сталося далі. Сьогоднішнє читання з книги Буття (9, 18–10, 1) розповідає нам наступне:

«Сини ж Ноя, що вийшли із ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Хам був батько Ханаана. Троє оцих були сини Ноя і від них заселилась уся земля. Ной почав порати землю і насадив виноградник. Та й випив він вина й і упився в своїм наметі так, що й обнажився. Побачив же Хам, родоначальник Ханаана, що батько тілом світить, та й заходився оповідати про те своїм братам на дворі. Тоді взяли Сим і Яфет накривало собі на плечі і, підступивши спинами, прикрили наготу батька свого; обличчя ж їх були обернені від нього, то й не бачили наготи батька. І прокинувся Ной від вина свого та й довідався, що вчинив з ним його підстарший син і сказав: Проклятий нехай буде Ханаан! Останнім рабом нехай він буде своїм братам! Ще й додав: Благословен Господь, Бог Сима! Нехай Ханаан буде рабом його! Нехай поширить Бог Яфета, нехай живе в шатрах Сима! …» (Бут 9, 18–10, 2).

Основна частина історії, над якою я хотів би сьогодні зосередитися, це сп’яніння та нагота Ноя та те, як його сини ставилися до нього. Ми можемо запитати себе: що тут відбувається? Хіба Ной не врятувався від потопу, бо Бог побачив, що він праведник, не такий, як інші на землі? Чи не тому Бог врятував його? Тоді чому Ной напивається від вина одразу після того, як він та його родина покинули ковчег та уклали угоду з Богом? Все це хороші запитання.

Перш за все, якщо ми уважно подивимось, текст Святого Письма просто стверджує, що Ной посадив виноградник, випив вино вироблене його виноградом, відчув наслідки вина, тобто напився і ліг у його наметі голий, що було звичним у той час і у тому кліматі. Нічого більше, нічого менше.

Отці Церкви, коментуючи цей уривок, чітко висловлюються: напитися — це не добре, але немає нічого поганого в тому, щоб робити або пити вино та вирощувати виноградники. Святий Йоан Золотоустий це чітко стверджує:

«Можливо, хтось може сказати: „Чому в життя запровадили виноградне вино, джерело такого страшного лукавства?“ Не вигукуйте, те що випадає вам у голову, о чоловіче: вирощувати виноградну лозу не є злим ані лукавим, а скоріше, вживання вина надмірно. Розумійте, жахливі гріхи виникають не з вина як такого, а з невмілого ставлення до людської розбещеності, що підриває користь, яка природно повинна виходити з нього…» (Святий Йоан Золотоустий, Гомілії про Буття 29.10).

Інші коментатори ще більш прямі. Теодорит Кирський вважає за краще милосердя, кажучи, що Ной просто не пив вина ще до потопу, тому це було швидше питанням недосвідченості, а не непоміркованості (Теодорит Кирський, Питання про Буття 56). Святий Ефрем Сирійський говорить те саме: Ной не був поганим або безвідповідальним, він просто не знав.

Деякі Отці Церкви як Кипріян Карфагенський і святий Єронім навіть порівняють Ноя із Христом і представляють цей епізод з книги Буття як прообраз Страстей Христових, вказуючи на чашу вина, приниження в наготі та милосердя з боку синів як передвіщання розп’яття.

Замість того, щоб зупинятися на цьому або ж безчесті виявленому Ноєві зі сторони його сина Хама, я хотів би повернутися до дії милосердя, яке інших два сини Ноя виявили йому. У Святому Письмі є численні приклади того, чому ми повинні шанувати наших батьків. Перше, що спадає на думку, це четверта заповідь, яку Бог дав Мойсеєві: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих 20, 12). Святий Павло пригадує нам, що це перша з десяти заповідей, які Бог дає Мойсеєві, де є обіцянка для тих, хто її дотримується і її виконує (пор. Еф 6, 2). Сам Христос повторив цей наказ і засудив фарисеїв, які намагалися позбавитися від цього зобов’язання, сказавши, що, якщо хтось шанує Бога, він звільняється від турботи про своїх батьків (пор. Мт 15, 5–6).

Але навіть без такого наказу двоє синів Ноя виявляли милість до нього, бо знали, що намір батька нe був злим чи лукавим. Він просто не знав, що йому зробить вино. Прикриття наготи їхнього батька було ознакою пошани до людини, до свого батька, знаючи, що він добрий, і щоб не дозволяти іншим зловживати і жорстоко ставитися до нього через його слабкість.

Коли я був студентом, я мав можливість працювати у професора, який вийшов на пенсію після тривалого служіння вчителем та дослідником. Я знав його як блискучий розум і джерело мудрості в своїй молодості. Але коли він почав старіти, почав забувати і часом гніватися на себе та інших, бо пам’ять його стала скабкою, і він почав забуватися. В його фрустрації часто було важко працювати з ним або бути з ним. Але одного разу інший студент мудро сказав мені ці прості слова: «Ми повинні пам’ятати покривати наготу Ноя». Спочатку я не зрозумів, але потім стало зрозуміло. Наш улюблений професор не міг нести відповідальність за те, що мимоволі вразливий. Йому потрібна була допомога своїх дітей та учнів, він потребував не, щоб вони дивилися на його провини, але щоб захищали його від насмішок і прикривали його їх любов’ю.

Незалежно від того, живі наші батьки, бабусі та дідусі чи ні, поруч ми із нашими вчителями, батьками чи ні, у ці дні, не зважаючи на нашу ізоляцію, рано чи пізно матимемо контакт із кимось старшим за нас, із тим, хто потребує нашої допомоги. Можливо, ми контактуватимемо із вразливою особою в слабшому становищі, якій потрібна наша поміч чи підтримка.

Як ми відповімо на їхні потреби своїми діями та емоціями? Чи будемо судити ближнього або уважати себе кращими або більш відповідальними чи досконалими в житті, ніж вони? Давайте зробимо крок назад, щоб подумати над цим, враховуючи, що Бог показав нам у ці дні спільного читання книги Буття.

У понеділок ми побачили, як Бог запрошує нас увійти до найбільш захованого місця нашого серця, щоб почути Божий голос, який звідти до нас промовляє. Приклад Ноя і ковчега спонукає нас відійти від суєти цього світу. У вівторок Божий завіт з Ноєм запропонував нам споглядати природу і насолоджуватися красою творіння як управителі та співпрацівники. Це показало нам, як ставитись до навколишнього середовища. Сьогодні ми зустрічаємо Ноя як вразливу людину в його наготі, над яким знущається один з його синів, і якого захищають два інші сини. Нехай немає сумнівів у тому, що увійти у наші серця чи вистояти під час бурі в нашому ковчезі не означає, що ми повинні нехтувати нашими сусідами!

Насправді вся подорож до Пасхи — святкування Воскресіння Христового та торжества Божої любові до нас — позначена вказівниками, які вказують нам, що ми не можемо просто сховатися всередині себе на шляху до Христа, ігноруючи свого ближнього. Якщо ми намагаємося іти слідом за Христом по дорозі, що веде до Єрусалиму, йти слідом за Христом до Його Страстей, і ігноруємо людей збитих, що лежать скраю дороги, як зауважив добрий самарянин, ми не дійдемо далеко цією дорогою (пор. Лк 10, 25–37).

Наша великопосна подорож з Христом до Його Страстей і Воскресіння має деякі зупинки по дорозі. Після Свого торжественного входу в Єрусалим, який ми святкуємо у Квітну неділю, Христос навчає своїх апостолів та учнів у храмі в Єрусалимі. Серед Його притч є ті, що стосуються Страшного суду, про яких йде мова в Євангелії від Матея у главах 24, 25 та 26. В притчі про овець і козлів ми дізнаємося про критерії, які Бог буде використовувати, щоби судити нас протягом всієї нашої великопосної подорожі і всього нашого життя. Христос просить нас нагодувати голодних, напоїти спраглих, прийняти чужинців, одягнути нагих та відвідати хворих та ув’язнених. Але ми відповідаємо: «„Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили?“ А він відповість: „Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших — мені також ви того не зробили“. І підуть ті на вічну кару, а праведники — на життя вічне» (пор. Мт 25, 31–46).

Наша церковна традиція мудро прописує, щоб ми читали цю євангельську притчу двічі: один раз до того, як ми приступаємо до спомину Страстей і Воскресіння Христа у Страсний тиждень, і один раз перед тим, як розпочинаємо нашу подорож у Великий піст, — у Неділю м’ясопусну або Неділю про Страшний суд. І як нагадування про те, що ця великопосна подорож закликає нас увійти в молитву з Богом, заглиблюючись в наше серце; постити, відмовляючись від їжі, яка була причиною вигнання Адама та Єви з раю; і чинити дії милосердя та дарувати милостиню, наша літургійна молитва постійно згадує всі ці елементи справжнього посту у Великий піст у піснеспівах із Тріоді, яких ми співаємо в церкві, або, якщо потрібно, молимось вдома, тепер, коли є карантин.

Текст одного такого піснеспіву з Утрені у другий четвер Великого посту нагадує про наші зобов’язання перед потребуючими:

«Подвиг посту — це для нас пора каяття* і крок до здобування вічного життя, * особливо ж, як простягнемо добродійну руку. * Ніщо так не спасає душу, як допомога бідним;* милостиня, поєднана з постом, вибавляє людину від смерті. * Полюбімо її, бо немає їй рівні;* вона достатня, щоб спасти душі наші» (2-ий четвер Великого Посту, Утреня).

Продовжуючи нашу великопосну подорож, закликаймо Бога, щоб ми змогли знайти баланс між спогляданням та дією. Щоби Бог навчив нас, як чути Його голос у наших серцях та Його голос у бідних та голодних, хто навколо нас. Щоби надихав нас залишити наш ковчег, щоб допомогти їм, але в той же час огорнути їх своєю любов’ю і покрити їх молитвою в наших серцях. Молімся особливо за тих, які на полі битви проти вірусу, особливо лікарів і медиків, і тих, які захворіли. Огорнім їх нашою молитвою і любов’ю, показуючи Богові наш намір іти слідом за прикладом добрих синів Ноя.

Давайте завершимо сьогоднішню науку молитвою-піснеспівом із Тріоді:

«Нинішній піст умертвляє пристрасті* та обіцяє одужання тим, що були поранені гріхом. * Пошануймо його, як даного нам Богом помічника, * приймімо його, як і прийняв Мойсей Богом написані скрижалі Закону, * не даваймо першости нестриманості, яка їх розбила, * не будьмо співучасниками з тими, тіла яких загинули в пустелі, * не сумуймо як юдеї, але радіймо по-церковному, * не лицемірмо як фарисеї, але поводьмося по-євангельському, * хвалячись хрестом Христа, Спасителя душ наших» (2-a п’ятниця Великого Посту, Утреня).

Новини УГКЦ

03 червня Глава УГКЦ: «Мирослав Скорик зумів почути, як співає українська душа про свободу»
03 червня Шпиталь Шептицького проведе тренінги з надання паліативної допомоги
03 червня Українці в Угорщині вшанували пам'ять кардинала Гузара
03 червня «Бог є джерелом правди для людини», - владика Йосафат Говера у своїх роздумах під час Декади місійності
03 червня Усіх небайдужих просять підтримати видавництво «Свічадо», яке потерпає через карантин
03 червня Блаженніший Святослав: «Нехай любов до Бога і до ближнього буде антидотом і справжньою вакциною проти вірусу страху»
02 червня Всеукраїнська рада Церков і Прем’єр-міністр домовилися опрацювати ключові позиції для взаємодії під час адаптивного карантину
02 червня У першу річницю інтронізації митрополита Бориса Ґудзяка «Живе телебачення» покаже фільм «Від серця до серця»