Проповідь Владики Йосифа (Міляна) на Сьому неділю по Зісланні Святого Духа

7 серпня 2016

«Господь вимагає від оздоровлених (двох сліпців і біснуватого, яких оздоровив Ісус Христос (Мт. 9, 27–35)) вдячності і покори. Вдячності за те, що Господь вчинив їм надзвичайне діло, яке їм ніхто і ніколи в світі не робив. Вдячності за те, що Господь змилувався над їхньою кривдою, над їхньою бідою, що прийшов до них тому, що вони не давали собі ради в цьому світі, оздоровив їх, щоб повернути давню поставу, давнє здоров’я, і, щоб вони розуміли, що не власною силою, не силою випадку зустрілися з Богом. Бо немає в світі нічого випадкового. Господь, звертаючи увагу, щоб ніхто про це не знав, хотів, щоб цей Божий дар у їхніх душах дозрів, щоб вони зрозуміли справді величезну благодать Господню і в покорі приймали цю дію Бога в напрямку їхнього єства. Господь творить великі чуда і в нашому єстві, відкриває нам очі не тільки на сонце, але на певні правди духовного чи матеріального світу. Господь оздоровляє наші душу і тіло за посередництвом Своєї сили і рук та розуму інших. І дуже часто нам хочеться кричати, який гарний Господь або які гарні ми, що так багато навколо нас таких самих, а Господь торкнувся мене Своєю благодаттю, я прозрів, я повірив, я тепер християнин. Не з букви, а з сили духа і серця. Але треба зачекати, дозріти до людини віруючої, піднестися справді на дусі десь до Бога, щоб ще раз торкнутися краю Його риз і тоді, повний свідомості і переконання свого духовного християнського життя, свідчити перед синами чоловічими, що Бог живий, Воскреслий Господь сьогодні діє посеред нас».

Проповідь Владики Йосифа (Міляна) в Патріаршому соборі Воскресіння Христового на Сьому неділю по Зісланні Святого Духа (7 серпня 2016 року).

Новини УГКЦ